В житті країн, які здобули або відновили незалежність, річниці з дня проголошення державної самостійності мають особливе значення.
До ювілейних дат зазвичай засновують спеціальні нагороди – як правило, у вигляді медалей.

         Українська традиція таких нагород бере свій початок ще у 1923 р. Уряд Української Народної Республіки перебував тоді на території Польщі, там же була інтернована Армія УНР. Та була надія, що боротьба за незалежність от-от відновиться. До п'ятої річниці з дня проголошення у 1918 р. незалежності УНР планували встановити пам'ятну медаль. Вона мала бути однакова для всіх громадян, тільки для військовиків - "з де-якими військовими емблемами". Та реалізувати цю ідею не судилося.

      Зате у 1927 р.  в еміграції з'явилася медаль в 10-ту річницю відбудови Української Держави. В цьому випадку початком новітньої Української державності вирішили вважати 1917 рік - рік проголошення УНР, яка спочатку мислилася як автономія у складі Росії і лише в січні 1918 р остаточно стала незалежною державою.



  

        У 1967 р. Об'єднання Бувших Вояків-Українців в Америці встановило хрест "За Україну" в 50-ліття відродження Української держави:



        На жаль, у 1991 р. депутати Верховної Ради не наважилися заявити про відновлення незалежності, як це зробили в країнах Балтії.
        Тож відлік ювілейних дат пішов від 24 серпня 1991 р.

        Так, десяту річницю незалежності України у 2001 р. відмітили медаллю. Щоправда, не нагородною, а настільною, сувенірною.
Автором проекту був О.Руденко:

       
         Випустили таких медалей порядка 1000-1500 шт.

        До 20-ї річниці спочатку хотіли заснувати пам'ятний ювілейний знак "20 років незалежності України". Про це йшлося в Указі Президента від 1 листопада 2010 р. № 990, присвяченому організації підготовки ювілею.
        Однак потім вирішили не розмінюватися на дрібниці і встановити відзнаку Президента - ювілейну медаль. Відповідний указ Президент В.Янукович підписав 30 травня 2011 р. за № 615.
          Медаллю нагороджувалися громадяни з нагоди 20-ї річниці незалежності України за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та зміцнення міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній і громадсько-політичній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.

        Малюнок нагороди створили посадовець Адміністрації Президента С.Бєляєв і К.Кітаєва:

        Цікаво, що стрічка медалі повністю повторювала стрічки орденів "Золота Зірка" та Держави, які вручаються Героям України. Різниця полягала лише в тоненкому золотому шитті по краям.
          Нагороджувати медаллю довелося у кілька прийомів: перший указ був датований 19 серпня 2011 р., останній - 27 червня 2012 р.
Кількість нагороджених перевалила за 3000.
         До речі, різні фірми наштампували до ювілею купу комерційних медалей, адже отримати державну змогли далеко не всі бажаючі.

        До 25-ї річниці своєї незалежності Україна підійшла, маючи територіальні втрати та бойові дії на сході.
       Тож виникло питання - а чи доцільно випускати чергову медаль? Мовляв, у США,  Великій Британії та інших західних країнах подібних медалей немає.
     Але ж державне буття багатьох країн Заходу було тривалим, а головне - безперевним. Натомість Україна свою незалежність неодноразово втрачала і відновлювала. Тому порівнювати її з Великою Британією не доводиться. Значно ближчим для нас є довід Литви. У 1928 р. там було встановлено Медаль незалежності на честь 10-ї річниці її проголошення. У 2000 р. цю медаль відновили.
      Так чи інакше, ідея медалі до 25-ї річниці незалежності України перемогла.
      17 лютого 2016 р. Президент П.Порошенко підписав указ № 52 про її встановлення. На відміну від попередніх років малюнок медалі вирішили визначити шляхом відкритого конкурсу, який оголосили 21 березня. На конкурс надійшло 12 ескізів медалі - як від окремих осіб, так і від авторських колективів.
        Підсумки творчого змагання Комісія державних нагород та геральдики підбила 11 квітня 2016 р.
        Переміг ескіз, автором якого виявився викладач Кафедри дизайну Університету Грінченка (м.Київ) О.Лєжнєв:

.           І ось сьогодні, 29 квітня 2016 р., підписано Указ Президента № 185. Ним затверджено Положення про відзнаку Президента України - ювілейну медаль "25 років незалежності України", малюнок медалі та зразок бланка диплома до неї.
      Згідно з Положенням, медаль установлена для відзначення громадян за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.
      Отримати медаль можуть як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства. При цьому нагородження посмертно не передбачається.
       Клопотання про відзначення вносять обласні, Київська міська держадміністрації та інші органи влади до Кабінету Міністрів, а він вже формує подання у вигляді списків на ім'я Президента.

      Зовнішній вигляд нової медалі багато кому видасться незвичним. Її розмір (35 мм) дещо більший за звичний нам радянський стандарт (32 мм), а кріпиться вона до стрічки без металевої колодки, як в більшості країн Європи та світу.
        На лицьовому боці профіль дівчини в українському національному вінку зі стрічками, яка символізує Україну, а також Незалежність. Лівіше, на тлі променів, Тризуб, нижче якого написи "1991" (рік проголошення незалежності) та "2016" (рік святкування ювілею). Як бачимо, малюнок, очевидно, доопрацьовували з метою усунення дублювання Тризуба та цифри "25".

     Образ молодої дівчини у вінку як символ України застосовувався в грошових знаках та поштових марках часів УНР:

    Тож цей образ у новій, авторській інтерпретації, свідчить про історичний зв'язок з УНР, підкреслює глибоке коріння Української державності. Це важливо ще й тому, що наступний, 2017 рік офіційно проголошено Роком Української революції 1917-1921 рр.

        На зворотному боці медалі на тлі сонця, що сходить, напис з назвою нагороди.

        Стрічка синя та з трьома жовтими смугами: двома широкими, що символізує 20 років, і одною вузькою, що символізує 5 - разом 25 років.
       Ширина стрічки - 35 мм. Річ у тім, що в країнах ЄС ширина стрічок для нагород, як носяться на грудях, зазвичай становить від 30 до 40 мм. В Україні ж досі використовувалася занадто вузька стрічка - 28 мм.

       Як і у випадку з відзнаками за участь в АТО, разом з медаллю нагородженому замість посвідчення вручатиметься диплом формату А 4:


       Носитися медаль має з лівого боку грудей після медалі "20 років незалежності України".
       Передбачено і замінники для повсякденного носіння - планку на формений одяг та мініатюру (зменшена копія медалі без стрічки) на цивільне вбрання.
      
      Отож, нова медаль знаменує собою і нові стандарти зовнішнього вигляду українських нагород, що мають наблизити їх до європейських зразків.
      Сподіваємося на нові рішучі кроки у сфері реформування нагородної системи.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ГРОМАДЯН ЩОДО СПРОБ НИЩЕННЯ ЧИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ

ДЕРЖАВНИХ СИМВОЛІВ УКРАЇНИ

Протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України. Зокрема, вигадуються різні нісенітниці про герб України; піддається сумніву текст Державного гімну; поширюються провокаційні вимоги “перевернути прапор”. Йде відверте перекручування історичного фактажу, спекулюється на давніших вигадках та поширюється різні містичні інсинуації. Наприклад, щодо прапора активно роздмухується міф, що нібито «за наполяганням Грушевського 22 березня 1918 р. було прийнято жовто-блакитний прапор», покликаючись на давніші неперевірені публікації. При цьому не враховується, що фактично до початку 1990-х рр. у дослідників не було доступу до архівних матеріалів. Розсекречення таємних фондів та проведене впродовж останніх років системне вивчення документальної бази дозволило спростувати ці вигадки. Насправді 22 березня 1918 р. на засіданні Малої Ради М. Грушевський лише виніс на розгляд малюнки герба УНР та печатки, що й підтверджують протоколи цього засідання та інші матеріали. Про прийняття жодної ухвали щодо прапора навіть не йшлося.

Єдиним законодавчим актом Центральної Ради, який визначав саме блакитно-жовті прапори (де жовта смуга знизу), був закон «Про флот», прийнятий на засіданні під головуванням М. Грушевського 27 (14 за старим стилем) січня 1918 р. Всі інші державні утворення – Українська Держава гетьмана П. Скоропадського, Західно-Українська Народна Республіка, відновлена Українська Народна Республіка також використовували синьо-жовті прапори й не здійснювали ніяких «перевертань». Синьо-жовте поєднання кольорів затверджено 15 березня 1939 р. Сеймом Карпатської України під головуванням А. Волошина. Під цим прапором вела визвольну боротьбу Українська Повстанська Армія. Тому саме з таким порядком кольорів і був затверджений Державний прапор України 1992 року, таким він і використовується досі.

За усіма т. зв. ініціативами «перевернути прапор» немає жодних ні історичних, ні юридичних, ні геральдичних чи вексилологічних підстав. Насправді це звичайнісінька політтехнологічна провокація, метою якої є посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві, вигідне хіба що різної масті противникам української державності. Проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем.

         З огляду на зазначене звертаємо увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України. Ми, українські науковці, насамперед ті, які безпосередньо займалися дослідженням національної символіки України, а на зламі 80–90-х років ХХ ст. докладали неймовірних зусиль, щоб наша історична національна символіка стала державною, ті, хто нас підтримував і підтримує, закликаємо громадян України не піддаватися на підступні провокації наших ворогів та не допускати спроб зневажати й нищити національні та державні нині Герб, Прапор та Гімн України.

Костянтин ГЛОМОЗДА, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Богдан ЯКИМОВИЧ, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений працівник культури України

Андрій ГРЕЧИЛО, доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства, пров. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Павло ГАЙ-НИЖНИК, доктор історичних наук, академік Української академії наук

Микола ЖЕЛЕЗНЯК, кандидат філологічних наук, в. о. директора Інституту енциклопедичних досліджень НАН України

Олег КУПЧИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, голова Наукового товариства ім. Шевченка в Україні

Андрій РУККАС, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії слов’ян Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Михайло КОВАЛЬЧУК, кандидат історичних наук, ст. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Ігор СКОЧИЛЯС, доктор історичних наук, декан Гуманітарного факультету Українського католицького університету

Мирон КАПРАЛЬ, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.